Безбар’єрність — це нова норма, яку місцеве самоврядування має формувати щодня
Особливо зараз, коли в громади повертаються ветерани, у тому числі ветерани з інвалідностями. Їм потрібне середовище, де можна безперешкодно пересуватися, отримувати послуги, працювати та брати участь у житті громади. Безбар’єрність — це ключова умова їхнього гідного життя та повноцінної інтеграції.
Але, будьмо реалістами, не всі громади мають розуміння/бажання та, основне, можливості втілювати її якісно. Причин чимало: нестача фінансів на фізичну доступність, складність модернізації старих будівель, брак фахівців з доступності, недостатня проінформованість мешканців та низька залученість власників малого/середнього бізнесу (це взагалі окрема тема для висвітлення), стереотипи та упередження, формальне ставлення до норм і як наслідок – імітація доступності… тощо. Але, як на мене, найголовніше – це відсутність системного планування, бо безбар’єрність часто сприймають як «разові» рішення, а не як політику.
Сьогодні в Україні вже напрацьовується закон про безбар’єрність — документ, який має закріпити безбар’єрність як обов’язковий державний стандарт. Це означає, що громади отримають чіткі правила та інструменти, щоб робити простір доступним і зручним для всіх. І сподіваюсь, разом з ним отримають і додаткові можливості для її реалізації.
Це про рівні можливості, довіру до врядування та розвиток громади.
Євгенія ПРИСТАНЮК – Радниця міського голови з питань безбар’єрності, депутатка Стрийської міської ради