Староста Дашавського старостинського округу

Селище міського типу Дашава

Селище міського типу, яке розташоване на березі ріки Бережниця і потічка Дашавка, за 14 км на південний схід від міста Стрий. Про побут доісторичної людини на теренах селища свідчать 2 кургани кам’яної доби. Перша письмова згадка про село належить до 1448 р. Дашаву кілька разів до тла палили татари. Наприкінці ХVІІ ст. село належало до королівської власності. Налічувало 78 хат, був млин. У 1900 році в Дашаві проживало 1305 українців, 54 німці, 50 поляків, 86 жидів. У селі були соляні джерела, фільварок, 2 млини, гамарня, цегельня.
Біля села розвідали великі поклади природного газу і у 1921 році розпочали його промислове видобування. Діяли три газові компанії – «Сіменс», «Польмін», «Газоліна», яким належало 20 газових свердловин. За радянських часів це родовище повністю спожите. Підземні пустоти використовуються, як сховище газу. У 2008 році в Дашаві проживало 2322 особи.
Загальна площа земельних угідь – 2019 га.
Перші письмові згадки про церкву в селі належать до ХVІ ст. Дерев’яні церкви не раз горіли. У 1893 році за проектом Василя Нагірного побудували кам’яну церкву Собору Пресвятої Богородиці УГКЦ. У 1937 році відкрили новий костел.
Перша однокласна школа з’явилася в 1866 році. У 1935 році школа стала трикласною. Нині працює школа І-ІІІ ступеня. У 1968 відкрили музичну школу ім. Ф. Колесси з філіалами. Читальня «Просвіти» з’явилася у 1909 році, будинок читальні – у 1927 році, клуб — 1947-го, Палац Культури- 2009-го.
У селі є пам’ятник Тарасові Шевченкові, пам’ятний хрест «Героям за волю України», пам’ятник провіднику ОУН Зеновію Гойсаку.

Село Гайдуччина

Хутір на березі ріки Бережниця, за 10 кілометрів на схід від м. Стрия. За переказами, село заснували озброєні панські охоронці – гайдуки, яким тут дали землю. Час заснування – приблизно перша половина ХІХ ст. У 1939 році тут було 27 хат, проживало близько 200 осіб.
Після Другої світової війни поляки репатріювалися до Польщі, покинуті хати заселили українці, депортовані з корінних українських земель, що у 1945 році відійшли до Польщі. Від часу заснування хутір адміністративно належав до Дашави. Земельні угіддя – 349 га.
Церкви, школи, читальні у селі не було. У 2010 році побудували кам’яну каплицю Святого Івана Хрестителя УГКЦ.

Село Загірне

Село розташоване на березі ріки Жижава, за 16 км на схід від міста Стрий. Історична назва Гельзендорф. Засноване у 1786 році німецькими колоністами-протестантами. У 1928 році перейменоване на Загірне. Поблизу села добували нафту, працював Дашавський сажовий завод. У 1921 році в селі – 381 житель: 350 німців, 13 українців, 11 поляків, 7 жидів. Наприкінці 1939 році німці репатріювалися до Німеччини. Село заселили українці з земель, що у 1945 році відійшли до Польщі. У 2008 році у селі проживало 1224 особи.
Загальна площа земельних угідь – 421 га.
До Другої світової війни тут була німецька протестантська кірха. У 2004 році у перебудованій кірсі відкрили церкву Святих Рівноапостольних Князя Володимира і Княгині Ольги УГКЦ.
У селі була німецька протестантська школа. У 1950 році відкрили українську школу. Нині працює школа І-ІІ ступенів. Перший клуб відкрили у 1953 році, нині там працює Народний дім.
У селі є пам’ятний знак воїну УПА Я. Сікорі, скульптура Матері Божої.

Село Йосиповичі

Село розташоване на березі ріки Бережниця, за 17 км на південний схід від міста Стрий. Історична назва Юсиптичі. За переказами, село засноване в княжий період. Перша збережена письмова згадка належить до 1495 року. Колись у селі добували залізну руду. У 1882 році в селі проживало 683 особи. У 1939 році – 1070 осіб: 1010 українців, 10 поляків, 20 латинників, 10 жидів, 20 німців. У селі діяло 4 млини, молочарня, олійня, 2 кузні, поблизу добували природний газ. У 2008 році проживало 905 осіб.
Загальна площа земельних угідь – 1764 га.
Церква, яка була у селі, користувалася привілеями, наданими дідичем села, колишнім гетьманом Іваном Виговським. У 1932-1935 роках спорудили нову дерев’яну церкву Воздвиження Чесного Хреста УГКЦ. Відомо, що на початку ХVІ ст. в лісі Бучині, за 2 км від села було засновано монастир, знищений у 1676 році турецько-татарською ордою. Більшість дослідників вважають, що тут похований гетьман Іван Виговський.
Однокласну школу відкрили у 1894 році. Нині працює школа І ступеня. Перша читальня «Просвіти» – 1907 рік, Окремий будинок читальні — 1930 рік. Нині в цьому будинку працює Народний дім.
У селі бували письменники Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, Михайло Коцюбинський, Уляна Кравченко. Поблизу села добувають природний газ.

Село Олексичі

Село розташоване на березі ріки Бережниця, за 9 км на схід від міста Стрий. За переказами село засновано в ХІV ст. У 1672 році татари спалили село. Наприкінці ХVІІ ст. село належало до королівської власності. Від 1780 років почали селитися німецькі колоністи-протестанти. У 1939 році у селі налічувалося 1020 осіб: 870 українців, 30 поляків, 30 латинників, 10 жидів, 80 німців. Діяли громадський шпихлір, громадська криниця, водяний млин, крамниця, позичкова каса, 2 корчми. У 1945 році покинуті хати німецьких і польських репатріантів зайняли українці, депортовані з земель, що відійшли до Польщі. У 2008 році проживало 620 осіб.
Загальна площа земельних угідь – 567 га.
У 1719 році у селі спорудили дерев’яну церкву Різдва Христового УГКЦ, у 1831 році її оновили і надали новий титул Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ. У 1903-1911 роках на її місці збудували нову дерев’яну церкву. У селі є скульптура Матері Божої.
Однокласну школу у селі відкрили в 1867 році. Згодом школу розширили до чотирикласної. У 1906 році державним коштом збудували кам’яне приміщення школи. Нині працює школа І-ІІ ступенів.
Першу читальню «Просвіти» відкрили в церковному будинку на початку ХХ ст.. У 1930-их роках збудували окремий будинок читальні. Нині в будинку читальні працює Народний дім. Біля села добувають природний газ.

Хутір Щасливе

Хутір за 14 км на схід від міста Стрий, за 2 км на південь від села Дашава. Історична назва – Феліксівка. За переказами хутір заснований в середині ХІХ ст. Населення переважно– поляки, які працювали на Дашавському газовому промислі. Після Другої світової війни поляки репатріювались до Польщі. Покинуті хати заселили українські сім’ї, які були депортовані з земель, що відійшли до Польщі. У 2008 році на хуторі проживало 28 осіб.